ЗРАННЯ

ЗРА́ННЯ, присл. Те саме, що зранку. Привіз в місто мужик сіно, Продав його зрання, Купив собі добру миску Драглів на снідання (Степан Руданський, Тв., 1956, 114); Північ синя й невблаганна, як осіннє небо зрання, як прозорі тихі води лісових німих озер (Наталя Забіла, Поезії, 1963, 79); Орав же я зрання до полудня, доки не прийшла до серденька туга (Павло Чубинський, V, 1874, 157); Велелюдний ярмарок шумів біля них зрання й до вечора (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 107).