ЗРА́НКУ, присл.
1. У ранковий час; вранці. [Домаха:] Який славний вітрець зранку подихав, а тепер зовсім затих (Марко Кропивницький, II, 1958, 160); Невеличкий, старий пароплав, на який Леся сіла в Києві зранку, прибув до Канева надвечір (Микола Олійник, Леся, 1960, 189).
2. З ранкового часу, з самого ранку. Як побачив [писар] добру страву та ще з свіжою рибою, так і прийнявсь молотити, неначе ще нічого зранку і не їв (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 167); — Петре Петровичу, — сказав він учителю, — ось місця собі зранку не знаходжу (Юрій Яновський, II, 1954, 114).