ЗРАДЖЕНИЙ

ЗРА́ДЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зрадити 1—3. Я не ображаюсь, бо розумію.. психологію людини, багато раз зрадженої і зневаженої приятелями, здавалось би, найщирішими (Леся Українка, V, 1956, 354); Зраджена й кинута я, безутішная, Жертва чужого гріха… (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 249);
//  у знач. прикм. Не хились додолу, зраджений козаче, Про лиху пригоду навіки забудь (Павло Грабовський, I, 1959, 128);
//  зраджено, безос. присудк. сл. Мені спало на думку, що, як всякий перевертень ненавидить те, що зраджено ним, так і Стадницький ненавидить український люд, з якого вийшли його пращури (Михайло Стельмах, I, 1962, 14); [Матушка гумспя:] Чого ж ти безталанна, нещасна? Любила може кого, та зраджено тебе? (Панас Мирний, V, 1955, 70).