ЗРАДІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до зрадіти. Соломія вивела з юрми зраділого такою ласкою Івана (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 378).
2. у знач. прикм. Який зрадів, відчув радість; радісний, веселий. Настала весна — довгожданна, тепла й пахуча і покликала зраділих хліборобів у степ (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 29); * Образно. Берізка біла березневі бачить сни й прокидається зраділа, що діждалася весни (Наталя Забіла, У.. світ, 1960, 78);
// Який виражає радість, веселощі. На зоряному тлі побачив Давид її, Зіньчине, змучене й зраділе обличчя (Андрій Головко, II, 1957, 180).