ЗОЗУ́ЛЬКА, и, жін.
1. Зменш.-пестл. до зозуля. Зозулька.. закувала сива та маленька (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 315); Скільки жити ще нашій любові, Кукувала зозулька мила, Шелестіли нам трави шовкові, Конюшина постіль стелила (Любов Забашта, Пісня.., 1961, 87); * У порівняннях. Гриць тихесенько свиснув. Дівчина стрепенулась, як сива зозулька (Марко Вовчок, I, 1955, 38).
2. нар.-поет. Пестливе звертання до дівчини, жінки. — Здоровенька була, дівчино, — промовила [бабуся] до мене. — Просимо на вечерю, зозулько! (Марко Вовчок, I, 1955, 123).