ЗОРИТИ, рю, риш, недок., розм.
1. Дивитися на кого-, що-небудь; пильно вдивлятися. Тесля.. скочив миттю на станок і звідти поверх голов [голів] на вулицю зорить (Леся Українка, I, 1951, 444); Тоймі все стоїть, усе зорить у далечінь (Анатолій Шиян, Переможці, 1950, 5).
2. за ким — чим. Стежити очима за ким-, чим-небудь. [Циганка:] Герцик увесь день зорить за мною, певно, догадується (Марко Кропивницький, V, 1959, 473); Де-не-де на могилах [у степу] майоріли маяки на трьох розсохах. Зверху на помості сидів козак і зорив за полем (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 53).