ЗОРАНИЙ

ЗО́РАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зорати. Куксиха вийшла на свою толоку, щоб огледіти землю, зорану на жито (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 332); Зораний з осені ґрунт краще використовує осінні впади і талі води весною (Колгоспник України, 9, 1961, 30); Василь Карпович побачив безмежну рівнину, зорану воронками. Тут пройшла війна (Олесь Донченко, Секрет, 1947, 62); Лише зоране зморшками чоло і вдумливі очі говорять про те, що пристрасті не чужі цій людині (Ярослав Галан, I, 1960, 463);
//  у знач. прикм. Навкруги чорніло зоране поле, а згори, від повного місяця, лилось блакитне холодне сяйво (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 104); Та вогонь розмову обрива, Зорана двигтить передова (Микола Рудь, Дон. зорі, 1958, 43);
//  зорано, безос. присудк. сл. Де поле зорано, — меди пшениць пливуть (Максим Рильський, III, 1961, 309).