ЗНИ́КЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до зникнути і зникти. Передвечірній морок раптом розвіявся — промінь зниклого за містом сонця поклав ясну смугу на дахівку сусіднього будинку (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 243);
// у знач. прикм. За хвилину віконце згасло, і Остап почув, як разом із зниклим світлом в його серці щось урвалось (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 338); Підбились ми, дастьбі булої сили, — Розгублена в дорозі зниклих літ… (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 18).
ЗНИКЛИЙ
Тлумачення слова