ЗНУ́ДЖЕНИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до знудити 1. Змордований вічною блуканиною, знуджений полохливістю всього живучого.., шкандибає по курній дорозі Хо, підпираючись довгим костуром (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 172); Андрійко збудився. Це кінь, стомлений, знесилений та знуджений довгим стоянням, щипнув його зубами за коліно (Юліан Опільський, Іду.., 1958, 663).
2. у знач. прикм. Який знудився. Знуджене серце;
// Який виражає нудьгу. — Третя година, — сказала вона знудженим голосом. — Як поволі той час іде! (Іван Франко, V, 1951, 419).