ЗНУДЬГУВАТИСЯ, уюся, уєшся, док., розм.
1. Стомитися, змучитися від нудьги. На гірке життя уродився я, Не зазнав і раз щастя змолоду; Знудьгувалася вся душа моя Серед вічної стужі-холоду (Павло Грабовський, I, 1959, 375); — Здрастуй, Зоро! Чи ти пізнаєш мене? — удавано ніжно промовила вона до Зори. — Я так знудьгувалася без тебе! (Юрій Мокрієв, Острів.., 1961, 76).
2. без додатка і за ким — чим, рідше по кому — чому. Відчути тугу, скучити за ким-, чим-небудь. Діти міцно обіймали батька за шию. — Знудьгувалися? — усміхнувся, ніжно пригортаючи дітей до себе (Олександр Бойченко, Молодість, 1949, 3); — Я знудьгувався за поезією, а ви відкрили для мене новий світ… (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 75).