ЗНОВ, рідше ІЗНОВ, присл.
1. Ще раз, ще, удруге; повторно. Однак краю плавням не було. Комиші, озерця, єрики.. І знов комиші, і знов вода, і знов той самий згук розміреного, однотонного прибою морської хвилі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 364); І знай, що знов прилинуть восени Мандрівні зграї.. — і звеселять прозору далечінь! (Максим Рильський, I, 1956, 78); Сонце над землею Ізнов зійшло, розвіяло грозу (Валентин Бичко, Вогнище, 1959, 30);
// Наново, спочатку. Та горять, немов юнацькі очі, на знаменах золотом слова. Я дивлюсь на Леніна і хочу знов почати жить і працювать (Володимир Сосюра, I, 1957, 342); Кажуть, наприклад, що море гладким поступається рибам, І, як вони пропливають, те місце ізнов виповняє (Микола Зеров, Вибр., 1966, 134).
2. розм. Те саме, що знов-таки 2.