ЗНІ́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Який знітився, зігнувся, зіщулився. Вдруге і втретє дзвонив телефон, а вона все не рушилась, принишкла, знічена (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 101); За низеньким столиком схилилась знічена постать дівчинки (Юрій Збанацький, Між.. людьми, 1955, 155).
2. перен. Збентежений чимось, зніяковілий. Хлопець сидить ніби аж трохи знічений прилюдним сусідством з нею, з юною шкільною красунею (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 140); — Та я хіба що? — заїкуючись, виправдувався знічений Харитон. — Хіба ж я проти? (Юрій Смолич, Мир… 1958, 49).