ЗНЕСЛА́ВЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до знеславити. Вони потроху наближалися до того страшного будинку, звідкіля Оксана мусить вийти навіки знеславленою прізвищем «злодійка» (Любов Яновська, I, 1959, 50); Картярський борг треба сплатити за добу, бо інакше він буде знеславлений — і тоді ніщо в світі не змив з нього ганебного тавра (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 279).
2. у знач. прикм. Позбавлений доброго імені; зганьблений, ославлений. Але непоправна помилка була зроблена, і живим її свідком був Грозний, що стояв посеред двору знеславлений (Іван Микитенко, II, 1957, 504); Тема знеславленої дівчини багаторазово повторюється і варіюється у Шевченка (Максим Рильський, III, 1956, 232).