ЗНЕНА́ВИДЖЕНИЙ, а, е.
1. рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до зненавидіти. Інтелектуалізм сучасної поезії — явище значно ширше, ніж зненавиджена деким теорія наукової поезії (Радянське літературознавство, 7, 1967, 24).
2. у знач. прикм. Який викликає до себе зненависть, відразу, злобу; ненависний. Раптом Інна, та сама зненавиджена Інна, стала наймилішою дівчиною [Дмитру] (Валентин Речмедін, Твій побратим, 1962, 193);
// Який виражає зненависть, сповнений зненависті. Зоня не звалася зненавидженим словом «гувернантка» (Леся Українка, III, 1952, 647).