ЗНЕМО́ЖЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до знемогти 2. Починало сіріти.., а Левантина ще не спала, знеможена без краю своїми думками (Борис Грінченко, II, 1963, 266); Знеможений безсонною ніччю і тривогою незвичайної подорожі, він задрімав (Гордій Коцюба, Перед грозою, 1958, 10).
2. у знач. прикм. Який знеміг, знемігся від чого-небудь; змучений, втомлений, безсилий. Блідий, як смерть, знеможений, він ледве тримався на ногах (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 364); [Пшеменський:] Я почуваю себе дуже знеможеним, я хочу зовсім відпочити від усіх діл… (Іван Кочерга, I, 1956, 71); Знеможені пасажири поховалися в холодок, але й там умлівали від спеки (Петро Панч, Ерік.., 1950, 30).