ЗНАВІСНІТИ, ію, ієш, док., розм.
1. Втратити розум, почуття міри в чому-небудь; озвіріти. — Чи ви показились, чи знавісніли? — говорив Карпо. — Хто це розбив вікно? (Нечуй-Левицький, II, 1956, 358); Орлюк, якому притаманна, була, як уже згадувалось, прямолінійність і запальність навіть у нормальному стані, раптом знавіснів.. Він закричав, і важко, й голосно, й зло застогнав і заговорив казна-що (Олександр Довженко, I, 1958, 303).
2. Дуже набриднути, остогиднути. Остогидла важка робота, знавісніла, як нудний тьмяний осінній день з холодною і набридливою мжичкою (Василь Козаченко, Вісімсот.., 1953, 69).