ЗНА́ДОБА, и, жін.
1. розм. Те саме, що потреба. [Глоба:] Найбільш вхвалив я тебе за те, що кожне твоє слово гостре. [Явдоким:] Сам його сталю, сам і гострю та ще й не на торг, а задля хатньої знадоби (Марко Кропивницький, V, 1959, 166).
2. збірн. діал. Речі, потрібні для чого-небудь. Вони притягли з собою кілька чималих козубів з трісками, полінами та іншою знадобою для купальського вогнища (Микола Олійник, Леся, 1960, 15).