ЗМИ́ЧКА, и, жін.
1. спец. З’єднання країв, кінців чого-небудь.
2. перен. Цілковита погодженість, єдність (інтересів, дій, вчинків); союз. — Сину, куди скаржитись, як скрізь однаково. Як змичка в них. Набралася кумпанія, та що хочуть, те й роблять (Андрій Головко, II, 1957, 22); Підсумки першого року непу дали можливість В. І. Леніну заявити про те, що відступ закінчився, бо мету цього відступу досягнуто, що справа тепер у зміцненні змички соціалістичної промисловості з селянською економікою (Історія УРСР, II, 1957, 238).