ЗМОВЛЯТИСЯ, яюся, яєшся, недок., ЗМОВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. змовляться; док.
1. Погоджувати між собою якісь дії, домовлятися з ким-небудь про щось. Бурлаки почали змовлятись, щоб утікать од Бродовського (Нечуй-Левицький, II, 1956, 214); Вони не змовлялися й зустрілись, бо розради шукають обидва (Іван Ле, Історія радості, 1947, 147); Змовились ми мовчати, нікому й не натякати про нашу роботу, бо знали, що без глузування не обійдеться (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 10); Локаути, тобто масові звільнення робітників підприємцями, що змовилися, таке ж необхідне і неминуче явище в капіталістичному суспільстві, як і страйки робітників (Ленін, 20, 1950, 186).
Неначе (мов, немов і т. ін.) змовилися (змовившись і т. ін.) — про одночасні дії без попереднього домовлення. Як прийшли понад річку, всі три неначе змовилися: зійшли з дороги направо й стали на березі (Лесь Мартович, Тв., 1954, 186); Всі, немов змовившись, протягом цілого дня читали книжки (Григорій Епік, Тв., 1958, 300).
2. Робити змову, укладати таємну угоду для здійснення певної мети (перев. політичної). Половецькі шатра захитались… Недурно князь Ігор з Овлуром змовлялись! (Панас Мирний, V, 1955, 276); — Папа сам до нас своїх послів посилав. Боїться руських, щоб з татарами не змовилися (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 583).
3. заст. Заручатися. У суботу змовлялись, А в неділю звінчались (Павло Чубинський, V, 1874, 201); Золотаренкові старости собі розгнівались: — Сього не чутно й зроду в добрих людей, — кажуть, — подавали рушники, змовились, — чи годиться ж розраджувати? (Марко Вовчок, I, 1955, 25); Мали сусіди хорошого сина: Був він їм смирна і добра дитина. Ми й уподобали одне одного; Змовились, — от і пішла я за його (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 340).