ЗМОВЛЯТИ, яю, яєш, недок., ЗМОВИТИ, влю, виш; мн. змовлять; док., перех.
1. також без додатка, заст. Справляти заручини. Свати почали в хату навертатись. Старі дякують за ласку, частують, а дочки не змовляють: — Ще нехай погуляє, то буде чим дівування згадати (Марко Вовчок, I, 1955, 21); В Мелашки, коли слухала Рудиків, одно на мислі: «Як змовляють, то сто коней дають, а як змовлять, то чортма і одного!» (Григорій Косинка, Новели, 1962, 148); Може зараз і змовили за хорошого чоловіка, за багатого одинця (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 59).
2. тільки док., розм. Промовити, сказати. Жінка моя стала серед двору та й закам’яніла, — ні рухнутися, ні слово змовити, Та й сам я не знаю, куди трапив (Юрій Яновський, I, 1954, 33).
3. також без додатка, розм., етн. Те саме, що замовляти 2. А ксьондзові грошей жаль, — Давай її [бідну] вчити.. «Лучче, — каже, — ти навчись Бабити, змовляти, То й на себе, на дітей Будеш гроші мати!» (Степан Руданський, Співомовки.., 1957, 25).