ЗМІЇ́НИЙ, а, е.
1. Прикм. до змія і змій. На тім острові в горі повикопувані глибокі і великі печери, у котрих, розказують люди, колись, ще за Владимира святого, ховався змій; з того часу і острів той прозивається зміїним (Олекса Стороженко, I, 1957, 391); Дорожче від золота ціниться зміїна отрута (Вечірній Київ, 14.III 1967, 3); Змія підслухала, як мати кликала Телесика, прийшла до берега та давай гукать товстим голосом.. А він чує та й каже: — То ж не голос матінки, то зміїна річ (Павло Тичина, I, 1957, 151); В цьому чужому місті, серед цього зміїного кубла знайшлася бодай одна щира, прихильна до мене душа (Ірина Вільде, Ті з Ковальської, 1947, 56).
2. перен. Злий, підступний, ворожий. — Тяжко, брате, Людей на старість розпізнати. А ще гірше ззамолоду Гадину кохати. Очарує зміїними Карими очима… (Тарас Шевченко, II, 1953, 51); [Хмельницький:] В кривавій січі, в боях нерівних я пізнавав підступи зміїні і лукавство ворогів (Олександр Корнійчук, I, 1955, 270).