ЗМІЦНІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до зміцніти.
2. у знач. прикм. Який загартувався фізично, укріпив здоров’я; здоровий. Запах життя, здоров’я, землі сп’янив ще не зовсім зміцнілу Марину (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 169); * Образно. Берези білі Зросли, стоять високі та зміцнілі, І молодняк долину обгорта (Петро Дорошко, Тобі, народе.., 1959, 81);
// Який став мужнішим, твердішим. Одкашлявся старий. Поважно нахмурив брови, по-новому зашуміли струни… Залунав зміцнілий голос (Степан Васильченко, Вибр., 1950, 195).
3. у знач. прикм., перен. Більш надійний, постійний, тривалий. Відображенням зміцнілої бойової дружби російського і українського народів була і безприкладна в історії одинадцятимісячна оборона Севастополя під час Кримської війни 1853—1856 рр. (Комуніст України, 5, 1967, 66).
4. у знач. прикм. Більш розвинутий, могутніший, впливовіший. Не ослабленою, як на те надіялись вороги, а ще більш могутньою і зміцнілою вийшла соціалістична держава з війни (Історія української літератури, II, 1956, 374).