ЗЛУ́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до злучити. І в гомоні темних дубів Вчувається грізна розмова, З погордою злучений гнів (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 345).
2. у знач. прикм. Який злучився, з’єднався докупи. Тупають під такт «молдуваняски» ноги, здіймаються й опускаються злучені руки, мають білі хусточки в руках дівочих… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 232).