ЗЛОДЮЖКА

ЗЛОДЮ́ЖКА, и, чол. і жін., розм. Людина, яка займається дрібними крадіжками. Кузьма обережно тупцює босими ногами по свіжовимитій підлозі, його вогкі, сумовито-догідливі очі більше б пасували богомільнику, аніж цьому п’яниці і дрібному злодюжці (Михайло Стельмах, II, 1962, 93); Поки сей злодюжка не втік, скажіть йому, нехай оддасть мені чоботи, що в мене вкрав (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 475);  * У порівняннях. Напала ти [фашистська Німеччина] на нас.. як та злодюжка (Павло Тичина, II, 1957, 103);
//  лайл. — Ти, злодюжко! — гаркнув він до Владка, стукаючи йому ключами в чоло. — Ти мені до очей кидаєшся? (Іван Франко, VI, 1951, 175).