ЗЛОЧИНЕЦЬ

ЗЛОЧИ́НЕЦЬ, нця, чол. Особа, що учинила злочин. Відчинилася темниця, і, глухо брязкаючи кайданами, почали виходити злочинці (Марко Вовчок, I, 1955, 363); [Покликач:] Утікача-вигпанця Теофіла, упертого повторного злочинця, суд присудив на хрест (Леся Українка, II, 1951, 536); Я. Таланові пощастило стати свідком і літописцем суду над головними воєнними злочинцями (Історія української літератури, II, 1956, 232);  * У порівняннях. Анеля підскочила і перелякалася, мов злочинець, зловлений на гарячім учинку (Іван Франко, VI, 1951, 437).