ЗЛЯ́КАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до злякати. Червона, як жар, злякана й засоромлена, пішла Василина в пекарню (Нечуй-Левицький, II, 1956, 50); Притихлий і зляканий, згорнувши міхи, на стільчику сидів сліпий Вихтір (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 385).
2. у знач. прикм. Охоплений ляком, страхом; переляканий. А люди біднії в селі, Неначе злякані ягнята, Позамикалися у хатах (Тарас Шевченко, II, 1953, 150); Злякана коняка, згубивши хазяїна, несамовито скаче полем (Панас Мирний, I, 1954, 359);
// Який виражає ляк, страх. Багато очей сумних і зляканих нетерпляче дивились на нього (Андрій Головко, II, 1957, 349); Жінка побачила Мірошниченка, підвелася, і зляканий осміх промайнув по її скорботно гарному обличчю (Михайло Стельмах, II, 1962, 211); Зляканий голос.