ЗЛЕДЕНІЛИЙ

ЗЛЕДЕНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до зледеніти. Душевні слова Юлічки.. враз розтопили, сповнили ніжним почуттям зледеніле ненавистю до ворога, заглушене жадобою помсти, черствувате й від природи серце лейтенанта Сагайди (Вітчизна, 5, 1956, 129);
//  у знач. прикм. Гострий вітер жбурляє в обличчя пригорщі зледенілого снігу (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 329); Ріже в лице холодний вітер… Прикипає до зледенілої рушниці рука… (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 235); Марія кинулась до саней, розставила руки і впала на холодний, зледенілий труп (Іван Микитенко, II, 1957, 309).