ЗЛА́МАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до зламати. Високо, на самому хребті гірського валу.. стояла нерухома постать П’ятки, наче сірий стовбур старої осичини, зламаної вітром… (Петро Колесник, Терен.., 1959, 66); — А моя житниця зламана, княгине, — каже він (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 42); Сиділа [Леваптина] на ліжкові пригнічена, зламана усім тим, що сталося (Борис Грінченко, II, 1963, 289); Але в вільнім краю верне Він собі права одвічні, Що не мають буть зламані (Леся Українка, IV, 1954, 147); Життя Мар’їне, як на долоні, стояло перед нею, гірке та непривітне, зламане панськими вчинками (Панас Мирний, III, 1954, 171); Її рожеві повні уста напіврозтулені, брови тривожно зламані (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 44);
// зламано, безос. присудк. сл. Ганна.. ясно бачила: Малахова зламано, майже знищено (Вадим Собко, Справа.., 1959, 254); В спільній боротьбі буде зламано гніт капіталу.. (Ленін, 28, 1951, 144).
2. у знач. прикм. Який зламався, розпався на куски, частини. Зламана берізка, немов благаючи, простягла на снігу до мене свої голі тоненькі гілочки (Антоненко-Давидович, Крила.., 1959, 32); Подаючи зламане кайло, коваль сказав: — На, Софроне, поладнай (Олександр Бойченко, Молодість, 1949, 33).
3. у знач. прикм., перен. Фізично або морально знесилений. Вони дві як оборона по боках [виступали], а мама посередині. Зламана, апатична, але безпечна в їх товаристві (Ірина Вільде, Винен.., 1959, 20).
4. у зншч. прикм. Вигнутий, заломлений під кутом. Зламаною білою смугою із гори в затоку падає спуск (Олекса Десняк, Опов.., 1951, 17); Зламана постать Варчука виганяла з коней останню силу (Михайло Стельмах, II, 1962, 216); Серед гурту козаків.. майоріла зламана шапка джури кошового — Тягнирядна (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 228).
♦ Зламаної копійки не вартий див. копійка; Зламаної копійки не дати див. копійка; Ні копійки зламаної нема (не було) за душею див. копійка.