ЗІВО́К, вка, чол., розм.
1. Те саме, що позіхання.
2. перен. Недогляд, оромах. Тільки тепер Ігор побачив свою фатальну помилку. Навіть не помилку, а просто зівок (Іван Багмут, Щасливий день.., 1951, 103).
♦ Дати зівка — через неуважність, розгубленість тощо не помітити чого-небудь, пропустити нагоду, зручний випадок і т. ін.; проґавити. [Меланія Григорівна:] От і дав зівка старий! Зовсім парова мельниця [млин] була наша, а тепер не наша… Поскупивсь (Марко Кропивницький, IV, 1959, 193).