ЗІПРІ́ЛИЙ, а, е.
1. розм. Дієпр. акт. мин. ч. до зіпріти;
// у знач. прикм. Я даремно ламав собі голову і по дванадцятій, весь розбитий, утомлений, мокрий і зіпрілий, вернув додому (Іван Франко, IV, 1950, 291); Зіпрілий, скуйовджений Вадим, зчищаючи з рукавів крейду, підійшов до Лариси (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 64).
2. у знач. прикм. Гнилий, прілий. В теплому повітрі полинули солодкі пахощі розпареної ріллі, торішнього зіпрілого листя (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 82).