ЗІЛЛЯЧКО

ЗІ́ЛЛЯЧКО, а, сер. Зменш.-пестл. до зілля 1—5. Мирон лишається надворі. Там він може собі гуляти, рвати зіллячко (Іван Франко, I, 1955, 234); — Твою долю, моя доню! Позаторік знала, Позаторік і зіллячка Для того придбала (Тарас Шевченко, I, 1951, 51);
//  ірон. — Зробили з мого коханого мужа і члена ради повітової, і предсідателя шкільної ради, ..хоч знають, що він за зіллячко (Лесь Мартович. Тв., 1954, 270); [Трохим:] А це Райка, племінниця, таке зіллячко, що не приведи бог… (Вадим Собко, П’єси, 1958, 291).