ЗІ́БГАНИЙ, рідше ЗО́БГАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до зібгати, зобгати. Потали сніги; зелені озимі засіви веселенько потяглися вгору, виправляючи зібгане снігом листячко (Любов Яновська, I, 1959, 31); Марія збентежилась, глянувши на кімнату. Все в ній було перекидане й зібгане (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 71); Обушний витяг з кишені увосьмеро зібгану, притерту по краях газету і розгорнув її на столі (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 366).
2. у знач. прикм. Який зібгався, зобгався, став зморщеним, скривленим. Її зібгані безкровні губи засіпались (Олесь Гончар, Новели, 1954, 8).
3. у знач. прикм. Який зім’явся, став м’ятим. Він кинув в куток кімнати зібгану хустку (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 389).