ЖИВО, присл.
1. Виразно, яскраво, чітко. Ціла подія живо стояла перед очима (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 405); Повість [«Плем’я дужих»] Ткача тим хороша, що автор зумів живо описати комсомол (Юрій Смолич, VI, 1959, 198).
2. Енергійно, пожвавлено, з пришвидшенням темпу. Мов від окропу я метнувся живо (Іван Франко, XIII, 1954, 67); Раптом бачим: шумно, живо гурт хлоп’ят на нас біжить (Павло Тичина, II, 1957, 325); Усі вони живо.. розмовляють про будову хати (Марко Черемшина, Тв., 1960, 87);
// Дуже, посилено. Треба сказати, що старенька живо цікавиться всім, що оточує її сина (Іван І. Волошин, Озеро.., 1959, 59).
3. За короткий відрізок часу; швидко. Під верхом лісок був невеликий, Сей ми перебігли дуже живо (Іван Франко, XIII, 1954, 345); Палій з Паликопою випотрошили кабана й підсвинка — живо упорались, по-запорозьки (Данило Мордовець, I, 1958, 110).