ЖИЛЕ́ЦЬ, льця, чол.
1. Той, хто живе в будинку, квартирі, кімнаті. Від крику та гуку, що піднімався на вулицях, прокидалися жильці (Панас Мирний, I, 1954, 318); Спершу вони сиділи вдвох, далі почали надходити й інші жильці кімнати (Олекса Гуреїв, Наша молодість, 1949, 43).
2. рідко. Той, хто взагалі десь живе. * Образно. Прокинулось усе. Обізвалась трава голосами тисячі своїх жильців: коників, метеликів, жуків (Панас Мирний, II, 1954, 318).
♦ Не жилець [на цьому світі] — хто-небудь має поганий вигляд, поганий фізичний стан і може швидко померти. — Не жилець він, ні, не жилець! — промовив, махнувши рукою, Грицько. — Таким кашлем.. старий печінки всі порве (Панас Мирний, I, 1954, 304); — Учись! Ой, учись, Олег! — сказала [мати] гаряче, схвильовано, пильно дивлячись на нього. — Чує моє серце: не жилець уже я на цьому світі (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 217).