ЖУРЧАТИ

ЖУРЧАТИ, чу, чи́ш, недок. Те саме, що дзюрчати 1. У ніг його плив і журчав по грубих плитах маленький гірський потік (Іван Франко, VIII, 1952, 240); Струмочок тік ледь-ледь, не журчав (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 39);
//  перен., рідко. Про тихі, монотонні звуки людської мови. Чіпка більше слухав, — іноді й засне, слухаючи бабиної мови, що як струмінь тихо журчала… (Панас Мирний, II, 1954, 49).