ЖУРАВЛИ́НИЙ, а, е.
1. Прикм. до журавель 1. Над Унечею, тримаючи напрямок на південь, пролетіла журавлина зграя (Олекса Десняк, Вибр., 1947, 200); У небі сонце і весна, І журавлиний крик (Олександр Підсуха, Героїка, 1951, 115);
// Придатний для життя журавлів. От і знову оболонь, Тут цвіте бузків огонь, Тут од квітів біло, синьо, Тут місцина журавлина (Михайло Стельмах, Живі огні, 1954, 37); * У порівняннях. Вигнуті ззаду ресори стриміли, неначе журавлині шиї (Нечуй-Левицький, III, 1956, 167).
2. перен. Такий, як у журавля, який нагадує журавля. Нічого не їсть [молодиця], не п’є й не говорить та все просить бога журавлиним та совиним голосом (Нечуй-Левицький, II, 1956, 340); Тільки шия в пана була непомірно тонка, журавлина (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 207).