ЖО́ВТО. Присл. до жовтий. Мідний кухлик, зроблений з гільзи снаряда, жовто виблискував у неї в руці (Леонід Первомайський, Материн.. хліб, 1960, 8);
// у знач. присудк. сл. Надвір вийдеш — дощ та твань, та туман непроглядний; і в хаті не краще: сіро, аж жовто, наче димом накурено (Панас Мирний, III, 1954, 198).
ЖОВТО
Тлумачення слова