ЖО́ВНА, рідко ЖО́ВНИ, вен, мн. (одн. жовно, а, сер.).
1. Затверділі хворобливі пухлини у вигляді ґуль на тілі людей, тварин, на рослинах. Як вийшла бабище старая. Крива, горбатая, сухая… І як в намисті — вся в жовнах (Іван Котляревський, I, 1952, 115).
2. Мускули на вилицях, що випинаються при стисканні щелеп. Не огризався [Бронко], хоч і стискав зуби, аж жовна під вилицями випинались (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 338).
ЖОВНА́, и, жін.
1. Те саме, що дятел. Чи вітерець шепне, чи жовна там кору На липі подовбе.., вона [молода кізочка], мов тороплена, Шукає матері, дрижить (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 183); Тихо довкола, тілько вівці шелестять у папороті, десь-колись пес гавкне, зелена жовна застукає в лісі або закричить вивірка (Іван Франко, IV, 1950, 25).
2. діал. Іволга. Де-де ятел довбав, жовна фітькала, туркала горлиця (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 145); Блискавицями з дерева на дерево перелітають жовни, їхні співучі переливчасті флейти ллють над озером мелодійні струмки (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 913).