ЖОВЧ, і, жін.
1. Гірка жовто-зелена утворена в печінці рідина, необхідна для засвоєння жирів і посилення функцій кишечника. Другим соком, що надходить у дванадцятипалу кишку, є жовч, яка утворюється в печінці (Анатомія і фізіологія людини, 8 кл., 1957, 107); Одна з них [бабів] була певна, що тільки розтиранням ноги жовчю з білого голуба й може врятувати хлопця (Олесь Донченко, VI, 1957, 88); * У порівняннях. Він ішов і йшов у глибінь ночі, і її мов жовчю облиті приполи відступали все далі й далі (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 180).
2. перен. Почуття ворожості, недоброзичливості; злоба. І ніби чую я в тому реготі сміх з жовчю Берне (Нечуй-Левицький, III, 1956, 312); — А подохли б ви разом з своєю касою хворих, — вилилась у Марисі жовч на невинного чоловіка (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 551);
// Важке почуття, викликане горем, невдачею і т. ін. До вас, мої єдині друзі, Я серце принесу розбите І очі, виплакані в тузі, І слово, жовчю облите (Василь Еллан, I, 1958, 50);
// рідко, чого. Те, що становить найїдкішу, найгострішу частину чого-небудь. [Івась:] А оці іронічні горді посмішки, хіба це не боротьба, це ж жовч ненависті до мене, не як до Івася, а як до робітника Івася (Мирослав Ірчан, I, 1958, 104).