ЖІНЧИН

ЖІ́НЧИН, а, е. Належний жінці (у 3 знач.). Не тямлячи себе, почав він викидати жінчине добро у відчинені до сіней двері (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 30); Якщо не вдасться йому знайти роботи, то він за жінчині гроші зможе стати пайщиком в якому-небудь рентабельному підприємстві (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 526);
//  Стос. до жінки. На хутір приїхав жінчин брат Верига з дочкою (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 5).