ЖЕРЕБ 1, а, чол.
1. Те саме, що жеребок 1. Ідучи, раз у раз зустрівалися з хлопцями, що верталися веселі або смутні, дивлячись по тому, хто який жереб узяв (Леся Українка, III, 1952, 555); Ніхто не знає, виймаючи жереб, який талан йому випаде (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 275).
2. перен. Життєвий шлях і те, що на ньому виникає, створюється життєвими обставинами, з чим людина зустрічається і т. ін.; доля. Мій жереб — заклята нужда. Що віру в щастя підкосила… (Павло Грабовський, I, 1959, 206); [Єпископ:] Врятуєш душу, коли загубиш тіло — се твій жереб (Леся Українка, II, 1951, 497); Ніколи ще, як зараз, не вірив він з таким гарячим палом.. у свій щасливий жереб! (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 579).
♦ Випав жереб — судилося, було призначено. Хвільку ж Джеджалію та Дубу з Крутим Випав жереб тут голови класти, Боронячи тил визволенцям отим Від людської злої напасті (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 217).
ЖЕРЕБ 2, а, чол., рідко. Те саме, що жеребець. Потім Микула випустив з обори коня. Колись це був добрий жереб, зараз він стояв старий, сухоребрий серед двору (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 22).