ЖЕ́БРИ, ів, мн. Збирання милостині. Часом через Остапа циганки опізнялися з мандрівкою на жебри (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 371);
// Милостиня, зібрана жебранням. — Ет, що твої жебри! от як той дід сліпий, що сидить біля мосту, — ну, той має всякого добра повну торбу (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 133).
♦ Піти (ходити) на жебри (по жебрах, у жебри), заст. — просити милостиню. [Ксеня:] Робила, поки могла, а далі пішла по жебрах (Іван Франко, IX, 1952, 354); Так і виросла [Наталка], навіть здорова дівка виросла — а на жебри ходила (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 351); Пускати в жебри — перетворювати на жебраків. — Не треба нам радців! Годі! — Щоб до в’язниці тягали, як нашого цехмістра! — Здирствами в жебри пускали! (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 205).
ЖЕБРИ
Тлумачення слова