ЖЕБРУ́ЧИЙ, а, е. Який просить милостиню і живе з неї. Перебрався він [царевич] за жебручого діда і йде до того міста, де та царівна (Українські народні казки, легенди.., 1957, 400); Коли настав призначений день, царський двір заповнився жебручим народом (Іван Франко, IV, 1950, 145).
ЖЕБРУЧИЙ
Тлумачення слова