ЖА́ЛІСТЬ, лості, жін.
1. Співчутливе ставлення до чужого горя, переживання; жаль, жалощі. Де вже його в ката тут шукати тії жалості, коли тільки й думки — як би з другого жили вимотати (Панас Мирний, III, 1954, 79); Так трапилося [Свириду], що не з кохання, а з жалості одружився на молодій удовиці (Михайло Стельмах, II, 1962, 16).
♦ Жалість бере за серце кого — співчуття, жаль відчуває хто-небудь. Подивлюсь бувало на неї [Стасю].., а самого чомусь жалість бере за серце: тоненька, як тільки од вітру не зломиться (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 51).
2. рідко. Почуття скорботи, печалі, туги, смутку. — Їсти, ні пити не хочу, З тяжкої жалості плачу (Іван Франко, XIII, 1954, 256); Невеселі то картини [праці у салогоні різника]..; глибоко, як куля, засідають вони у вашім серці, піднімають усю жалість зо дна (Панас Мирний, I, 1954, 49).