ЗГО́ЖИЙ, а, е, діал.
1. Придатний, здатний. [Варка:] Звісно, тепер кожну [дівчину] завидки беруть. Хіба мало їх є таких, що на лихе згожі? (Марко Кропивницький, II, 1958, 203).
2. Згодний. Другі кажуть: — Що, бурмістром [бурмистром]? Ми на се не згожі! Най він буде комендантом В огневій сторожі (Іван Франко, XI, 1952, 267).