ЗГНІ́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до згнітити. Почувала [Гаїнка], що з тим плачем верталася до неї сила, оживала душа, як земля, морозом згнічена, від сонячного погляду оживає (Борис Грінченко, II, 1963, 482); Звідти [з келій] густо вальнув на комісію кислий і згнічений віками дух монастирської добродійності, хазяйновитості й спасіння (Іван Микитенко, II, 1957, 406).
2. у знач. прикм. Пригнічений. Його [генерала] реляція підносила згнічений дух (Яків Качура, Л, 1958, 380).