ЗГАСАТИ і рідко ІЗГАСАТИ, аю, аєш, недок., ЗГАСНУТИ і рідко ІЗГАСНУТИ, ну, неш; мин. ч. згас і згаснув, рідко ізгас, ізгаснув, ла, ло; док.
1. Повільно переставати горіти або світити, світитися; погасати (про світло, вогонь і т. ін.). В городі почало світло згасати подекуди (Нечуй-Левицький, III, 1956, 270); Над берегом згасав ракети слід, Пригашений вологою імлою (Леонід Первомайський, II, 1958, 203); Заснула Настя, на стіл схилившись… І каганець ізгас… (Марко Вовчок, I, 1955, 321); Пожежа ще не зовсім згасла (Панас Мирний, I, 1954, 190); Електрика згасла, місячні промені вдарили в кімнату й обсипали все своїм чарівним мертвим сяйвом (Юрій Смолич, I, 1958, 67);
// Ставати невидимим (про небесні світила). Вже ранішні зорі згасають поволі (Микола Нагнибіда, Вибр., 1957, 301); Спи, дитя моє красне! Поки сонечко не запалиться, Поки місяць не згасне! (Степан Руданський, Вибр., 1937, 15);
// Темніти, меркнути, тьмяніти (про що-небудь освітлене). Весна вчувалася молодій ланковій в усьому: в яскравих барвах, що згасали на заході, в рожевому димку над лугом (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 3); Довго тремтіла ясна смуга на нерівній землі під вікном, далі згасла (Леся Українка, III, 1952, 565);
// Наближатися до кінця, закінчуватися (про день, вечір, ніч і т. ін.). І вечір згасає — який же холодний, багряний, самотній вечір! (Марко Вовчок, I, 1955, 297); За лісами день згасає, на траву спадають роси (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 11);
// Втрачати блиск, жвавість (про очі, зір). Його горда, міцна постать наче зігнулася, зламалась, очі згасли, на виду осів новий вираз — вираз болю й затятості (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 229); А тепер всі пройдено стежини По траві, по терну та ожині, Зір твій згас і голос твій затих (Терень Масенко, Як пахне земля, 1958, 16).
2. перен. Поступово завмирати, слабнучи, зникати (про почуття, думки і т. ін.). Ще та цілюща любов не згасала, І, поки світ сонця, не згасне вона (Іван Манжура, Тв., 1955, 92); Дівчина дивилася на мене, і страх в її очах поволі згасав… (Максим Горький, Опов., перекл. Хуторяна, 1948, 59); Я не можу собі ради дати; мої думки згасають, не спалахнувши полум’ям радості (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 21); Пам’ять про відважних повстанців не згасла в народі (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 36); Недавнє бажання викрити Прохора безслідно згасло (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 166);
// Затихати (про звуки). Розриви в порту почали згасати (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 149); Дзвеніла, рокотала під пальцями ліра, голос то згасав, то знов здіймався і міцно бринів (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 18); Сміх Сашка згас так само раптово, як і спалахнув — жодна душа не підтримала його недоречної веселості (Дмитро Бедзик, Серце.., 1961, 149);
// Втрачаючи сили, вмирати. Кожен радий був би сам померти, щоб не дивитися й не бачити, як він [Григор] повільно згасає (Леонід Первомайський, Невигадане життя, 1958, 6); Міхонський пожив ще кілька день, видержав ще два вибухи крові, а після третього тихесенько згас (Іван Франко, III, 1950, 359); У неї двоє синів.. Чоловік же помер. Як прийшов з фашистського полону додому, захворів і згаснув (Колгоспник України, I, 1961, 24).
3. перен. Втрачати значення, цінність, забуватися. В віках не згасне слава наших днів (Наталя Забіла, Промені, 1951, 5).