ЗЕНІ́Т, у, чол.
1. Найвища точка небесної сфери над головою спостерігача. Хоч сонце ще не досягло зеніту, але пекло немилосердно (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 415); Небо і небо над ними. В зеніті незаймано чисте, а нижче по обріях — буре, сухе, тривожно скаламучене (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 417); Темна грозова хмара могутніми ривками посувалась до зеніту (Петро Колесник, Терен.., 1959, 30).
2. перен. Найвищий ступінь розвитку, вершина чого-небудь. Його щастя дійшло до зеніту, коли Ганя в рік по шлюбі вродила йому близнюків (Іван Франко, VI, 1951, 165); В натхненній праці, В зеніті слави Рости нам, юним, І молодіти (Григорій Бойко, Про 17 літ, 1958, 22); Основна маса женців в зеніт спеки піде на відпочинок (Іван Ле, В снопі.., 1960, 48).