ЗДИВУВАТИ, ую, уєш, док.
1. перех. Викликати здивування, вразити. Все оте так скоїлося несподівано, так мене здивувало! (Панас Мирний, IV, 1955, 351); Сидять рибалки над водою — От підійди й заговори: Здивують щукою такою, Що ще й не бачив, хоч умри! (Максим Рильський, III, 1961, 298); Наші вчені ще не раз здивують людство новими відкриттями і винаходами, яких вони доб’ються в недалекому майбутньому (Наука і життя, 2, 1958, 2);
// безос. Скромно одягнений [І. Франко], тихий і непомітний, поки мовчить. А заговорить — вас здивує, як ця невисока фігура росте й росте перед вами, як у казці (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 26).
2. неперех., розм. Те саме, що здивуватися. Хто знав її від десятьох літ, то здивував би з неї тепера (Леся Українка, III, 1952, 745); — Не здивуйте на сирітські подарунки (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 330).
Не здивуйте — не осудіть. Не здивуйте, люди. Те, що було, минулося І знову не буде (Тарас Шевченко, I, 1951, 289).