ЗДОХЛЯ́ТИНА, и, розм.
1. жін. Труп здохлої тварини; падло. На деревах теліпались здорові квітки ліан. Од їх одразу вдарив важкий болотяний дух, неприємний, гидкий, ніби од якоїсь здохлятини та гнилятини (Нечуй-Левицький, I, 1956, 567).
2. чол. і жін., перен. Квола, немічна, слабосильна людина чи тварина. — О, знов приволік здохлятини, — гаркнула товста жінка, глянувши на хлопця. — Чи тобі ще не остогидло з ними! Вже ж один був — наробив (Андрій Головко, I, 1957, 127).